orient_kma


Історія культур Сходу


Багаторівнева література - інструмент герменевтики
Бамбук
confucianus
У вівторок, 24 червня 2014, у відділі історії зарубіжної філософії Інституті філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України (к. 327) відбудеться LXXVІIІ засідання Семінару дослідників східних філософій.

Доповідь: "Багаторівнева література - інструмент герменевтики".
Доповідач: Олександр Гордовський, незалежний дослідник.

Повідомлення:
1."Про сайт Товариства дослідників східних філософій"
Анастасія Стрелкова, к. філос. н., науковий співробітник, Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України.
2."Про сайт Jainworld.com. Програма 24 Мови (24L Mission). Jainism Global Resource Centre"
Юрій Завгородній, к. філос. н., науковий співробітник, Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України,
Редька Дмитро, незалежний дослідник.

Початок засідання о 16:00.

ЗАПРОШУЄМО УСІХ ЗАЦІКАВЛЕНИХ!

Презентація нової книги з китайської філософії
Бамбук
confucianus
У четвер, 12 червня 2014 року о 15 годині в Інституті сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України відбудеться презентація книги д.е.н. і к.філос.н. Володимира Сергійовича Михайлова Володимира Сергійовича ‘‘Філософська традиція Китаю: людський вимір та вплив на сучасність‘‘.

Запрошуються усі, хто цікавиться китайською філософією.

Довідки за тел. 278-7652 (приймальна).
http://oriental-studies.org.ua/?news=5509

Шрі Сиддганта Шикхамані - "біблія" вірашайвізма
Бамбук
confucianus
У вівторок, 29 квітня 2014, у відділі історії зарубіжної філософії Інституті філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України (к. 327) відбудеться LXXVІ засідання Семінару дослідників східних філософій.

Тема засідання: "Шрі Сиддганта Шикхамані - "біблія" вірашайвізма. Зміст тексту, джерела, досвід роботи над перекладом із санскриту".
Доповідач: Юлія Кравченко, незалежний дослідник, перекладач із санскриту.

Початок засідання о 16:00.

ЗАПРОШУЄМО УСІХ ЗАЦІКАВЛЕНИХ!

IV Міжнародна релігієзнавча школа "Вайшнавська традиція крізь віки"
Бамбук
confucianus
ЦЕНТР РЕЛИГИОВЕДЧЕСКИХ ИССЛЕДОВАНИЙ И МЕЖДУНАРОДНЫХ ДУХОВНЫХ ОТНОШЕНИЙ
КАФЕДРА ФИЛОСОФИИ и ОСНОВ ОБЩЕГУМАНИТАРНОГО ЗНАНИЯ
ФИЛОСОФСКОГО ФАКУЛЬТЕТА ОДЕССКОГО НАЦИОНАЛЬНОГО
УНИВЕРСИТЕТА им. И.И. МЕЧНИКОВА
КАФЕДРА КУЛЬТУРОЛОГИИ ИНСТИТУТА ФИЛОСОФСКИХ НАУК И ОБРАЗОВАНИЯ НАЦИОНАЛЬНОГО ПЕДАГОГИЧЕСКОГО УНИВЕРСИТЕТА
ИМЕНИ М. П. ДРАГОМАНОВА

при поддержке:
АКАДЕМИИ СОЗНАНИЯ КРИШНЫ( КИЕВ)
УЧЕБНО-ОБРАЗОВАТЕЛЬНОГО ЦЕНТРА "ВЕДАНТА" (ДНЕПРОПЕТРОВСК)
ТЕОЛОГИЧЕСКОЙ АКАДЕМИИ СОЗНАНИЯ КРИШНЫ (ДНЕПРОПЕТРОВСК)
объявляют
КОНКУРС НАУЧНО-ИССЛЕДОВАТЕЛЬСКИХ РАБОТ

для студентов, аспирантов, молодых ученых и независимых исследователей
для участия в
IV Международной религиоведческой Школе
"ВАЙШНАВСКАЯ ТРАДИЦИЯ СКВОЗЬ ВЕКА"
13-23 августа 2014
Киев-Днепропетровск

ДокладнішеCollapse )

Левченко Олександра. Єврейська культура. Іудаїзм. Його періодизація.(семінар 4)
ocoulfield
Іудаїзм — релігійна система єврейського народу, що виникла на межі II—І тисячоріч до н.е. у Палестині. Термін "іудаїзм" походить від назви найчисленнішого з 12 єврейських племен — "дванадцяти колін Ізраїлевих". Вихідці з цього племені заснували царську династію в давньому Ізраїльсько-Іудейському царстві.
Чисельність іудеїв у світі на сьогодні становить приблизно 17 млн. чоловік у 80 державах. 95% від цієї кількості живе у 9 країнах — у США (до 6 млн.), Ізраїлю (до 5 млн.), країнах СНД (зокрема, в Україні — кількасот тисяч), Німеччині, Канаді, Аргентині, Бразилії, Великобританії, Південній Африці, Франції. Принагідно відзначимо, що питома вага іудеїв у кількісному відношенні до загальної чисельності населення Землі за XX ст. зменшилася на 2,5 рази. Це падіння пояснюється, по-перше, знищенням майже половини євреїв у роки Другої світової війни, по-друге, прискореною асиміляцією євреїв до релігії і культури країн проживання, по-третє, низьким рівнем народжуваності, взагалі властивим в останні десятиліття розвинутим націям.
Іудаїзм—одна з найдавніших релігій на землі, що збереглась до нашого часу. В його історії можна виділити декілька періодів:
1."Дохрамовий період" — до початку II тисячоліття до н.е.
У цей час кочові племена, що належали до семітської мовної сім’ї сповідували багатобожжя, через Єгипет поступово завоювали і заселили Ханаан. Це була порівняно невелика територія уздовж Середземноморського узбережжя. Завдяки наявності водних ресурсів, вона була більш родючою, ніж інші пустельні і напівпустельні землі цього регіону. Тут здавна існувала розвинута землеробська й міська культура, створена спорідненими з семітами народами. Після розселення євреїв на території Палестини там виникла їхня власна держава — Ізраїльсько-іудейське царство.
Процеси розселення супроводжувалися ускладненням форм релігійної організації. Давні євреї поклонялися багатьом богам: серед них — головний бог Саваоф, бог війни в осілих ханаанян —Ягве, божества, запозичені в сусідніх цивілізацій , — Ваал, Астарта, що вважалися божествами землі і родючості.
Період "першого храму"
2. Період "першого храму" тривав до кінця VII ст. до н.е. (621 р. до н.е.).
Для поклоніння богу Ягве в Єрусалимі ізраїльсько-іудейський цар Соломон збудував відомий в усьому давньому світі Єрусалимський храм (945 р. до н.е.).
В цей період навколо Бога Ягве і присвяченого йому храму зосереджувалося не тільки релігійно-культове життя, а й уся система соціальних і моральних норм поведінки в давньоєврейському суспільстві. Одночасно продовжувало існувати поклоніння й іншим богам. Тільки через досить тривалий час усі інші культи були заборонені, і культ бога
Ягве залишився єдиною релігією Ізраїлю .
3.Період "Вавилонського полону".
Період "вавилонського полону" охоплює VI ст. до н.е. На початку VI ст. до н.е. (587/586 р. до н.е.) країна була захоплена грізним сусідом — вавилонським царем Навуходоносором ІІ. Храм був зруйнований, а більшість іудеїв захоплена в полон. Під час вавилонського полону іудаїзм став ідейною основою боротьби євреїв за відновлення власної державності, що набрала форми руху за повернення на землю предків
4. Період "другого храму" — з кінця VI ст. до н.е. (538 р.) до 70 р. н. е.
Євреям дозволили повернутися на батьківщину і відбудувати храм (освячений у 515 р. до н.е.). Коли це їм удалося, вони перетворилися на замкнуту іудейську храмову громаду, що забороняла своїм членам спілкування з представниками будь-якого народу не з "коліна Авраамова" — до них не можна було навіть входити в дім, не кажучи вже про те, щоб брати шлюб. Сама ж Палестина, де також проживали близькі до євреїв групи населення, вважалася віддаленою провінцією спочатку Перської імперії, а потім і тих держав, що виникли після її завоювання Олександром Македонським. Тільки всередині II ст. до н.е. Земля Обітована ненадовго відновила свою незалежність, однак уже в 63 р. до н.е. вона була завойована видатним римським полководцем Гнеем Помпеєм і потрапила в залежність від Риму. Протягом усього цього періоду Єрусалимський храм постійно відновлювався і розширювався. Справжньої пишноти він досяг після реконструкції іудейським царем Іродом Великим на межі старої та нової ер.
5. П’ятий період — з І—II ст. н.е. до 1948 р. — період діаспори.
У цей період євреї розселилися по всьому світі, зберігаючи почуття духовної єдності (діаспора), більшість населення Ізраїлю і Палестини складали не євреї, а з усього єврейського народу на рідній землі постійно жила навряд чи чверть. Особливо багато євреїв оселилося в Іспанії, пізніше—у Німеччині і країнах Арабського халіфату.
Використана література:
Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство - К.: Кондор, 2004. - 646 с.
Васильев Л.С. История религий Востока -М.: Книжный дом Университет; 2004, -704 с.

Ніколенко Катерина. Талмуд і його місце в єврейській культурі.
ninikolenko
Талмуд – це одна з основ єврейської культури. Разом з тим, Талмуд протягом багатьох тисячоліть мав і має величезний вплив на світову культуру: ідеї Талмуда простежуються в християнстві, ісламі, а також в багатьох інших течіях сучасної філософії.
Талмуд – результат праці Мудреців багатьох поколінь (1ст.до н.е. – 6ст.н.е). Він являє собою записане в окремій формі вчення, яке до 3 ст. передавалось усним способом. Це вчення, чи Усна Тора, розкриває текст Тори і являється ключем до розуміння закону, філософської системи і принципів віри. Саме тому Талмуд як праця, в якому Усна Тора знайшла найбільш повне відображення, завжди був і залишається обов’язковим предметом дослідження тих, хто ставить собі за мету оволодіти Торою.
Талмуд прийнято поділяти на Мішну і Гемару. Мішна – складається з дуже чітких лаконічних висловлювань, які увійшли в Мішну, і розгорнутий коментар до неї. За Штейнзальцом, аби уявити сутнісну сторону Талмуда, який записаний як діалог Мудреців, аналізуючи Тору, необхідно розібратись в тому, як розуміється сам аспект вивчення Тори.
Основу основ Тори складають закони, які викладені в дуже стислій формі і потребують розгорнутих коментарів і пояснень для переходу до конкретного їх виконання. Як наслідок, поширилась думка, що вивчення тори є лиш методом для дотримання заповідей. Проте такий підхід не приводить до правильного розуміння і не формує вірного уявлення ні про Тору, ні про цілі її вивчення.
Мішна – висловлювання Мудреців періоду останніх десятиліть перед зруйнуванням Другого Храму і до початку 3 ст. н.е. Мішна і Талмуд складаються з двох нероздільних частин: Мішни і Гемари. Мішна написана дуже чіткою мовою, яка є настільки лаконічною, що для її розуміння завжди необхідна додаткова інформація. Змістом Мішни зазвичай є викладання дуже складних тем. Внаслідок цього виникає дуже багато проблем, які не вирішуються в межах самого тексту. Розгорнутий аналіз Мішни, коментарій і пояснення слідують відразу після невеликої завершеної розповіді. Текст коментарія має назву «Гемара» і по своєму об’єму є набагато більшим за саму Мішну, відрізняючись від неї мовою і характером викладення. Мішну і Гемару як єдине ціле прийнято називати Талмудом. Етимологія самих назв розкриває характер цих двох частин: слово Мішна утворено від кореню гш – «повторювати», тобто короткий текст Мішни являє собою основу, яка повинна бути ясною і чітко збереженою в пам’яті. Слово гемара утворено від арамейського кореню який означає – «вчити, розбирати», тобто викладений текст слугує для вивчення і дослідження. Талмуд із івритського перекладу означає «завершене вчення».

Мішна складається із шести розділів. Ці розділи поділені у свою чергу на 11, інший на 12, третій на 7 і так далі підрозділів:
Розділ 1. Про посіви чи аграрний закон. У цьому розділі йдеться про закони щодо десятин., закон про сьомий рік, про заборонені суміші рослин, тварин і матерій і так далі.
Розділ 2. Про часи. Суди входять постанови, які стосуються святкових і пісних днів, обрядів і жертвоприношень.
Розділ 3. Про жінок. В ньому містяться закони про шлюб, розторгнення шлюбу і таке інше.
Розділ 4. Про відшкодування збитків. Тут міститься значнина частина громадянського і кримінального права.
Розділ 5. Про священні предмети
Розділ 6. Про очищення. Тут подаються різні гігієнічні закони і т.д.

Отож, основою Талмуда є Мішна. Гемара, як розширений коментар до Мішни, слідує від разу за нею, що зумовлює загальну стуктуру побудови тексту. Як правило, Мішна диктує Гемарі порядок викладення тем. Висловлювання Мішни сприймаються як безспірні аксіоми, і вся праця в гемарі іде лише в направленні пошуку правильного прочитання Мішни.

Використана література:
Штейнзальц А. Введение в Талмуд. – Иерусалим, 1993.
Эмануэль Деуч, Адольф Ефимович Ландау Талмуд: Єтюд. – С. - Петербург

Маніта Ніна Семінар №4. Тора – основа давньоєврейської культури.
nvm2112
Єврейська традиція, на відміну від інших , має своє конкретне джерело - Тору. Як релігійні, так і нерелігійні євреї погоджуються, що Тора – основа єврейської традиції, хоча далеко не усі суворо дотримуються цієї традиції у повсякденному житті.
Тора - означає на івриті «вчення , повчання ». Торою зазвичай називають всю сукупність «єврейського вчення» , даного самим Всевишнім Мойсею ( Моше ) на горі Синай . Дарування Тори - центральна подія всієї єврейської історії , воно займає особливе місце в традиції. В самій Торі написана історія про цю книгу, яка була дарована Богом єврейському народу після його виходу з Єгипту. Це сталося більше 3300 років тому на Синайському півострові.
Розрізняють такі частини Тори :
1. Письмова Тора (на івриті « Тора шебіхтав ») - у вузькому сенсі книга (в українській літературі зазвичай звана П'ятикнижжям , а на івриті - Хумаш ) , яку отримав єврейський народ від Бога на горі Синай більше трьох тисяч років тому. В широкому сенсі так називають Танах . Слово Танах є абревіатурою слів « Тора » , « Невиим » , « Ктувім » , що означають « Вчення » , « Пророки » , « Писання». В європейських мовах Танах називається Біблією. За останні століття було зроблено чимало , щоб поставити під сумнів « історичність » Танаха . Однак всупереч твердженням атеїстів саме розвиток археології показало , що можна з упевненістю стверджувати : жодне археологічне відкриття не суперечить Танаху . Навпаки , безліч археологічних знахідок однозначно підтверджують як достовірність загальної канви подій , так і точність конкретних історичних деталей , наявних в Танахе . Більш того , правильне розуміння тексту Танаха призводило не раз до видатних археологічних відкриттів . Ці описи Танаха складають « величезну мозаїку історичної пам'яті Танаха , майже неправдоподібну за своєю точністю » (так пише Нельсон Глюк , видатний американський антрополог ) . Однак єврейська традиція не шукає ні археологічних , ні інших доказів істинності Танаха . Для євреїв Танах - це Книга книг.

2. Усна Тора ( « Тора шебеалле ») - вся інша частина єврейського вчення. Називається вона « Усна» тому , що , на відміну від Письмової , передавалася усно від одного покоління до іншого. Тільки після завоювання стародавнього Ізраїлю Римом , коли загрожувала небезпека втрати традиції , найбільш важливі її частини були записані. Найвідоміша книга в усній традиції називається «Талмуд » , що буквально означає «вивчення ».

Коли говорять « Тора » , мають на увазі і Письмову , і Усну Тору. Єврейська традиція розглядає їх як щось єдине і цілісне. Усна Тора тлумачить і пояснює Письмову Тору. Письмова Тора є головною Книгою єврейства , але без Усної Тори вона залишилася б тільки книгою , а не основою життя . Про цілісність Тори для євреїв підтверджує епізод з життя видатного мудреця рабина Гілеля, що жив приблизно дві тисячі років тому. Історія про те, як одного разу до рабина Гілеля прийшла на писемна людина, яка заявила: «Я хочу вчитися у тебе Торі. Але тільки Письмову Тору , бо Усну Тору я не приймаю ». - «Добре , - відповів йому рабин Гілель , - почнемо з алфавіту, яким записана Письмова Тора. Це - буква алеф ... » Наступного дня рабин Гілель показав йому ту ж букву і сказав:« Це - буква бет ... »- « Як же так , - обурився учень , - адже вчора ти мені пояснював , що це - буква алеф ? ! »-« Правильно , - відповів йому рабин Гілель . - Це - буква алеф ; але звідки нам це відомо ? З того, що ми вчили з тобою , тобто з усної традиції. Точно так само, як Усна Тора донесла до нас назви букв Письмової Тори , вона донесла до нас всі вказівки про те , як правильно читати і розуміти її ».
Коли під час молитви в синагозі читають текст з Тори , використовують сувій Тори (« Сефер Тора »). Такі сувої знаходяться в кожній синагозі. Вони написані від руки за певними правилами на пергаменті спеціальним чорнилом і містять текст Письмової Тори в тому вигляді, в якому вона була отримана єврейським народом від Бога .
Як вже було сказано , Тора - основа традиції всього єврейського народу. Однак за тисячоліття в різних єврейських громадах виникали свої особливі звичаї ( на івриті «мінгаг» ) . Всі ці звичаї , якщо вони не суперечать Галах , складають частину єврейської традиції , і немає сенсу з'ясовувати , які з них « правильніше ».
Традиція ставиться з винятковою повагою до звичаїв кожної єврейської громади : адже ці звичаї визначали життя громади протягом довгого періоду і дозволили їй зберегтися як частини єврейського народу. Більше того , існує правило , що якщо єврей потрапляє в яку-небудь єврейську громаду , він повинен поважати її звичаї .

Література:
1. Нариси з історії та культури євреїв України. Видання третє. - К.: Дух і Літера, 2009 - 440 с.
2. Полін. Дослідження історії та культури євреїв Східної Європи / за ред. Ентоні Полонськи. [Київ] : Дух і літера, 2011.

Порівняння законодавства у зводі законів Хаммурапі та Торі
nkucheriava95
Тора – це перша частина Танаху або Старого Заповіту. Вважається, що вона була написана Мойсеєм з «вуст» Бога.
Тора складається з 5 книг:
• Берешит (Буття);
• Шмот (Вихід);
• Ваїкра (Левит);
• Бемідбар (Числа);
• Дварим (Другозаконня).
Досить дискусійним є питанням щодо походження Тори, адже зрозуміло, що Бог не міг «продиктувати» її Мойсею. Вчені розділилися на дві групи: одні вважають, що автором Тори є одна людина. Однак прихильники теорії про певну групу авторів апелюють до того, що Тора є багатошаровою і тексти, які містяться в одному документі, написані у різні часи.
Згідно Тори покарання повинне відповідати тяжкості злочину. За уявленнями іудаїзму будь-яке порушення релігійного закону суперечить діям Бога, який дав людині певні заповіді. Тож, покарання в Торі призначаються згідно того, яку заповідь порушив віруючий. Що ж до Законів Хаммурапі, то вони регулюють більше господарське та повсякденне життя людей, а ніж релігійне.
Перше, що потрапляє на очі при порівнянні цих двох джерел, - це їхній вступ: якщо у Законах перше слово виголошує цар, де він хвалить і возвеличує себе і говорить про те, як він буде піклуватися про країну та народ, то у Торі законодавець - Бог. Також ніхто немає права вносити свої правки до законодавства, включаючи Творця.
Тора, так само як Звід Хаммурапі, не прагне змінити суспільство. Наприклад, призначення Тори – це поступово, крок за кроком, розвивати громаду, яка поклоняється Яхве, а не насильно насадити ті принципи, які були «продиктовані» Мойсею. Закони Хаммурапі мають на меті упорядкувати життя в стародавньому Вавилоні, а не кардинально змінити його.
Марк Гельман пише у своїй статті: «Историки отмечают важную особенность еврейского законодательства: все кодексы, существовавшие до возникновения еврейского права и одновременно с ним, в том числе, скажем, древнейший кодекс Хаммурапи, состояли исключительно из статей негативных, то есть описывали только то, что нельзя делать, и предусмотренные наказания (принцип «талиона» – адекватного воздаяния/возмещения за преступление закона). Ни одно из этих законодательств не предусматривало статьи, диктующие то, что делать необходимо. В еврейском же кодексе из 613 заповедей более трети являются позитивными – «делай», наряду с остальными – говорящими «не делай»».
Цікавими є принципи таліона - призначення покарання за злочин, згідно з яким міра покарання повинна відтворювати шкоду, заподіяну злочином, описані у Торі та Законах Хаммурапі. Так як вони майже ідентичні і мають одне смислове навантаження, то порівнювати їх важко, проте можна зазначити, що в Законах ці принципи розписані більш детально, тоді як в Торі описані лаконічно:
Тора, Исход (21:23-27) ... а если будет вред, то отдай душу за душу, глаз за глаз, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу, обожжение за обожжение, рану за рану, ушиб за ушиб. Если кто раба своего ударит в глаз, или служанку свою в глаз, и повредит его, пусть отпустит их на волю за глаз, и если выбьет зуб рабу своему, или рабе своей, пусть отпустит их на волю за зуб.
Тора, Второзаконие (19:21) ... да не пощадит (его) глаз твой: душу за душу, глаз за глаз, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу.
Найвищою мірою покарання як у Торі, так і в Законах Хаммурапі, є смертна кара. Згідно Тори таке покарання чекає богохульників, які поклоняються ідолам або підбурюють до цього інших; лжепророків, які приносять (або присвячують ) дітей Молоху (поганський бог), порушників приписів, пов'язаних з дотриманням відпочинку в суботу; тих, хто порушує закон обрізання; тих, хто їсть квасне у свято Песах, свідчить про існування древнього закону або звичаю, тих, хто засуджує на страту людини, яка лає царя; заповідь «постав над собою царя, якого вибере Господь, Бог твій» дозволяє віднести наругу царя до числа злочинів перед Богом. Також смертна кара призначалася за вбивство, чоловіколюбство, тваринолюбство, зґвалтування заміжньої дівчини (у випадку, якщо дівчина недостатньо чинила опір, то їй теж призначали смертну кару) і т.д. Смертна кара може бути здійснена двома способами: побиття камінням або спалення (рідше). Тіло могли повісити на дереві для того, аби всі бачили, але до настання ночі його треба поховати.
Щодо Законів Хаммурапі, то тут смертна кара призначалася у 30 випадках, до того ж за ненавмисне вбивство також. Наприклад, якщо будівельник побудував будинок і він обвалився і хтось помер, то будівельника слід вбити. Також віддати вбивству можна було за крадіжку майна бога або палацу (хоча тут існувала можливість заплатити у 30-ти кратному розмірі). У Древньому Вавилоні смертельна кара була дещо страшнішою, зазвичай, злочинців спалювали, саджали на палю, топили та ін..
Також варто зазначити, що законодавство Тори є більш гуманним, адже був присутній такий вид покарання як бичування, тоді як в Законах, у більшості випадків, призначається смертна кара. Бичування призначалося судом у тих випадках, коли було скоєно злочин проти іншої людини. Кількість ударів не повинна була перевищувати 40 і бичування здійснювалося старійшинами міста.
Отже, можна зробити висновок, що законодавство Тори та Законів Хаммурапі є досить схожими у деяких аспектах, хоча й мають певні відмінності. Якщо Тора – це закон «продиктований Богом», то в ньому присутньо менше насильства, хоча, як ми бачимо, існує багато методів смертної кари, але призначалася вона дуже рідко. Проте, не варто вважати, що Закони Хаммурапі є апогеєм свавілля. Так, на тлі чітко обумовлених правил здійснення цивільно-правових угод, норми про призначення покарань виглядають жорстокими і довільними, але разом з тим вони служили перешкодою від свавілля власників влади, гарантом недоторканності особи і майна.



Введение в Танах. – Иерусалим-Москва, 2000.
Марк Гельман «Законы и Закон»
Вейнберг И. П. Введение в Танах. Часть 1. Время и пространство Танаха. – М.–Иерусалим, 2000.

Єврейство в системі цивілізацій.
ukrainianna
Олізарівська Анна

Неодноразово поставало питання: власне кого вважати євреєм і як називати цю групу людей? Щодо цього М. Членов зробив змістовне дослідження з обґрунтуванням власної відповіді на поставлене питання. Проаналізувавши своїх попередників і їхні теорії, «феномен унікальності євреїв», Членов детально пояснив особливість етнічності євреїв.
Сам дослідник використовує визначення «єврейська цивілізація». Під «цивілізацією» він розуміє «історичну формуючу основу специфічного, зафіксованого писемною традицією комплексу культурних текстів, макрокультурну модель, що визначає межі, всередині яких можуть варіюватися форми культурного і соціального вираження належних до неї колективи людей».
Разом з тим дослідник виділяє шість цивілізаційних універсалій:
1 - довготривале існування, порівняно з етнічними общинами;
2 – суттєвий, порівняно з етнічними общинами, вплив на загальний розвиток людської культури;
3 – наявність метамови цивілізації, що не є комунікативним засобом;
4 – поліетнічність як форма історичної адаптації;
5 – тенденція до панекуменізму, тобто поширення на культурно ідентифіковані нині частини заселеної суші;
6 – тенденція до прозелітизму, тобто прагнення до залучення в своє коло представників іншої цивілізації або людських колективів, що поза цивілізацією.
Членов пояснює це так:
1 – існування єврейства протягом кількох тисяч років,
2 – вплив на релігії християнства, ісламу, індійської та китайської цивілізації,
3 – метамова – давньоєврейська мова, 4 – цей пункт дослідник вважає очевидним – образ «вічного жида»,
5 – ця характеристика представлена слабо, та все-таки присутня,
6 – еда.
Таким чином М. Членов застосував парадигму цивілізації до єврейства й водночас пояснив особливості специфіки цього явища. Тим не менш, дослідним відмежовує поняття єврейської цивілізації та єврейського народу, вважаючи, що «в Ізраїлі нема всіх основних компонентів цивілізації», сіонізм перетворить цивілізацію на етнос, знищуючи всі цивілізаційні універсалії. Єврейська цивілізація, на думку дослідника, існуватиме доти, доки «жива єврейська діаспора».


Використана література:

Членов М. Еврейство в системе цивилизаций (постановка вопроса) // Диаспоры. – М., 1999. – №1.

Зауваження до питання про антисемітизм (Терновська Марія)
marylandand
Іудейське питання набуло особливої актуалізації через багатовимірність своїх проявів, що, маючи в основі винятково продукт міфотворчої свідомості - категорію "раси" (не може визнаватись як наукова, оскільки, фактично, заперечує історичність людства як такого), вплинула на всі сфери життя соціуму у вигляді антигуманістичної тенденції. Яскравим прикладом цього є утвердження в межах концепції комунізму стереотипного, штучно створеного образу єврея як "носія капіталістичного духу експлуатації" (ідея К. Маркса). Причому цілком очевидним у цьому контексті є вихід думки за межі претензій як на суто матеріалістичному, так і духовному рівнях, оскільки приналежність до тієї чи іншої національності абсолютно не залежить від волевиявлення особистості, а, значить, суспільство свідомо обирає групу людей, що безпідставно буде грати роль жертви, піддаватись кривавим репресіям, що не зможе претендувати на застосування соціальної справедливості до себе. Вельми показовим у цій ситуації є те, що всі звинувачення, які висувають єврейському народові в економічному плані (ніби саме він є винахідником капіталізму, так як прославився своїми Флорентійськими купцями та сформував тип банкіра) мають витоки не у глибокій неприязні до явища торгівлі, а через почуття суперництва, прагнення мати більше капітал, ніж його мають представники саме цієї категорії людей. Цікавим з цього приводу є зауваження Бердяєва, який зазначає, що єврейський народ у такому протистоянні завжди матеме виграшні позиції, оскільки досяг того, що вправність у фінансових маніпуляціях стала прикметною рисою всіх євреїв, а, значить, будь-яке підтвердження цього факту є всього-навсього підтриманням іміджу "народу-улюбленця Божого", тоді як інші лише плямуватимуть власну репутацію надто активними пошуками вигоди. Паралельно до цих "екомомічних містифікацій" існує полярно протилежна легенда про "євреїв-винахідників соціалізму". Особливу актуальність така калька має на теренах Росії, де антисемітські настрої подекуди обґрунтовують "заактивною" участю євреїв у революції. Проте, керуючись лише достовірною інформацією, не піддаючись упередженням, можна стверджувати, що їхня роль обмежується абсолютно логічним для пригніченої нації пошуком більш справедливого соціального ладу, у глобальному ж плані (вожді революції, широкі народні маси) вирішальне значення приписувати євреям просто абсурдно.
Досить парадоксальною є різка опозиція та протистояння іудаїзму та християнства, хоча, на перший погляд, ці дві віри не тільки тісно взаємопов'язані, а є логічим доповненням одна одної, елементами єдиної світоглядної системи. Проте, деякі принципові невідповідності фактично призвели до того, що християнство стало закомплексованою релігією, яка задля самоствердження обрала шлях антисемітизму, що є певним культурним феноменом, оскільки така позиція боротьби містить протиріччя стосовно власної парадигми. Наприклад, Христос, згідно з біблійною розповіддю, є іудеєм по материнській лінії (прикметно, що ця міфологема не задовольняє у першу чергу єврейський народ, що вбачає в триратності крок до язичництва), апостолами були представники, відповідно, того ж народу, єврейською була і перша християнська община. Отже, певною мірою можна стверджувати, що така показова богообраність іудеїв і спровокувола появу та подальшу живучість юдофобії, що була вихована на основі християнства, завдяки глобальному поширенню якого та становленню як коду до світової культури вона і набула такої популярності.
Однак, якщо ми звернемося до ідейних доктрин обох вищезазначених релігій, то побачимо, що їх спільним базисом є концепція любові (яка не втрачає актуальності і в атеїзмі, втілюючись в ідеї гуманізму), що абсолютно виключає будь-яку доречність спроб взаємної дискримінації. Доречною у цьому контексті є думка, висловлена патріархом Московським і всієї Русі Алексєєм Другим під час промови у 1991 році:"Мы потому отделены от иудеев, что мы еще "не вполне христиане", а иудеи потому отделяются от нас, что они "не вполне иудеи". Ибо полнота христианства обнимает собой и иудейство , а полнота иудейства есть христианство".


Список використаної літератури:

Бердяев Н. А. "Христианство и антисемитизм"
Бердяев Н. А. "Еврейский вопрос, как вопрос христианский"
Соловьев В. С. "Еврейство и христианский вопрос"
Таланцев Д. "Христианство и юдофобия"
Патриарх Московский и всея Руси Алексий Второй "Ваши пророки - наши пророки" ( речь 1991г.) - www.vehi.net/asion/alex2.html

?

Log in